ВИСТАВКОВА ЗАЛА ІНСТИТУТУ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА НАМ УКРАЇНИ.

м.Київ, вул.Є.Коновальця, 18Д.

Виставка об’єднала творчі енергії трьох митців. Металева скульптура Костянтина
Синицького, гострі краї якої так і норовлять поранити, сусідить з рисунками та
мультимедійною роботою Сергія Сабакаря, котрі, попри певну дистанційованість,
зіштовхують глядача із безпосереднім актом / жестом насилля. Помережані друкованими
відбитками рештків іржавого металу графічні аркуші Тараса Ковача закільцьовують
лейтмотив виставки «Межі залізної землі».
Об’ємна метафора сприяє багаторівневому прочитанню як загальної ідеї виставки, так і
представлених на ній візуальних творів. Вона водночас вказує на стійкість духу українців і
межі нашої витривалості як країни, що перебуває в процесі екзистенційної боротьби за
свою ідентичність. Виставка досліджує природу вуличного протестного руху й дієвість опору
під час протистояння зовнішній агресії. У центрі уваги – взаємодія індивідуума та суспільства
і рефлексія над шляхами подолання їхньої взаємної відчуженості.
Більшість робіт створено упродовж кількох останніх років, деякі постали ще до 2014 року.
Проте сугестивний вплив війни відбивається в їх асоціативному сприйнятті. Так,
пошматована війною «залізна земля» виглядає у рисунках С. Сабакаря як
постапокаліптичний пейзаж. Використані для друку знайдені залізні об’єкти Т. Ковача
здається «гравіюють» паперову поверхню слідами танкових гусениць. Колірна гама та
напівабстрактні форми зображених елементів нагадують військовий камуфляж. І цю землю
населяють парадоксальні, здебільшого деперсоналізовані істоти К. Синицького, які ведуть
мовчазний, утаємничений, нескінченний діалог із самими собою. Заразом вони ставлять
питання глядачеві: як залишитися людиною в епоху дегуманізації, як зберегти себе та свою
ідентичність у світі непевності та абсурду, як захистити свободу та країну в часи війни.